Классика - скачать книги или читать онлайн. Страница 121

Аудіокнига з новелою «Мамайчуки» із роману Олеся Гончара «Тронка». Не всі є показними героями. Не всім вдається підкорювати вершини, відкривати землі, творити подвиги. У більшості людей чекає буденне життя, зі своїми дрібними, повсякденними проблемами. І здавалося, що людина невдаха, не вміє пристосуватися в житті. Але одна його дія, змушує поважно замовчати всім. Такий є герой цієї новели, який щовечора на руках несе батька каліку до свого фургона.

Аудіокнига з новелою «Лукія, голова робіткому» із роману Олеся Гончара «Тронка». Важка доля жінки, особливо на тлі двох воєн, які прокотилися таврійськими степами минулого століття. Вони позабирали багато чоловіків, і жінки вимушені були звалювати всі складнощі буденного життя на власні плечі. І головне для них залишалося – це підняти самотужки на ноги дітей. А ще виховати справжніх людей. А для цього слід було мати характер. Такий, що дозволив протистояти репресивній машині. Хай і на побутовому рівні. Адже за витівку молодих хлопців використати радіоприймач для передачі слів кохання дівчині, в ті часи могли потягнути дуже кепські наслідки. А Лукія не побоялася піти наперекір намаганням місцевого міліціонера спробувати дати хід такій «Справі» на підлітків.

Аудіокнига з новелою «Червона торпеда» із роману Олеся Гончара «Тронка». Головне в таврійському степу вода. Без неї тут не зможе жити ні людина, ні тварина. І тому степова криниця є сакральним місцем. Його чабани ремонтують і відновлюють після кожної війни. Характерною ознакою його є цеберко червоного кольору. Воно здалеку сповіщає будь-якого подорожнього про воду. І це істини, які незмінні. А змінні людські повсякденні турботи, які протиставляються вічній криниці в цій новелі.

Аудіокнига з новелою «Азбука Морзе» із роману Олеся Гончара «Тронка». Чим жила сільська молодь у повоєнні роки минулого століття. Країна відбудовувалася, і робота в позашкільний час вважалася нормою. Втім і самі підлітки не могли уявити себе без праці. І тому так органічно вони вписуються в типові степові пейзажі, наче сама природа прийняла їх у своє лоно. Хоча ще зовсім недавно років 15 тому, тут було зовсім неприроднє страховисько війни. І воно досі проходить рефреном по всім новелам роману «Тронка». Як і в цій, де один із героїв покалічений міною.

Аудіокнига з новелою «Тронка» із однойменного роману Олеся Гончара. Це останній твір в низці новел, і наче підбиває собою весь цикл розповідей. Літо закінчилося. Діти роз’їжджаються кожен обираючи свою дорогу. Життя складне і не має лише два кольори – чорне і біле. Кожного героя чекають нові зустрічі, випробування. І перш за все між людських стосунків. Адже побудувати їх є найважчим. І люди не всі однакові. Є хороші, які ховають негідне, є і погані які ховають хороше. І лише звуки тронки – овечого дзвіночка нагадують, що все це плинне. А от плин життя вічний.

Аудіокнига з новелою «Тронка» із однойменного роману Олеся Гончара. Це останній твір в низці новел, і наче підбиває собою весь цикл розповідей. Літо закінчилося. Діти роз’їжджаються кожен обираючи свою дорогу. Життя складне і не має лише два кольори – чорне і біле. Кожного героя чекають нові зустрічі, випробування. І перш за все між людських стосунків. Адже побудувати їх є найважчим. І люди не всі однакові. Є хороші, які ховають негідне, є і погані які ховають хороше. І лише звуки тронки – овечого дзвіночка нагадують, що все це плинне. А от плин життя вічний.

Я обожаю читать поучительные истории. И вот я «взялась за перо» и написала такие рассказы. Они отражают современную действительность и заставляют задуматься. Из наблюдений за жизнью, собой, людьми рождались разные сюжеты. Эти истории напоминают притчи, только на современный лад. Другими словами, «Философские рассказы» – это воссоздание переработанного опыта на бумаге, который может оказаться полезным и вам, мои дорогие читатели.

«После колгуевского мещанина Аверьяна Самохинского, горького пропойцы, что возле кабака и жизнь скончал, оставался сын Григорий. Не было у него ни роду, ни племени; как есть – круглый сирота. Было уж ему лет тринадцать, а мальчишка все меж дворов мотался: где съест, где изопьет, где в баньке попарится, а все именем Христовым. Только и праздник, бывало, Гришутке, как иная бабенка, сжалившись над ним горемычным, обносок подаст ему. И пойдет сироте тот обносок за нову рубаху. Паренек был смирный, тихий, послушный: нужда да сиротство чему не научат? И открыл ему господь разум: выучился Гришутка грамоте самоучкой, ходя по домам безграмотных мещан, читал им Псалтирь да Четьи-Минею…»

Книга представляет собой систему новелл в стиле Эдгара По. Все новеллы основаны на реальных неординарных историях, которые своей эксцентричностью вызывают сильный эмоциональный резонанс. Тем самым книга оказывает глубокое впечатление в целом и заставляет пересмотреть свои моральные ценности, ответить на многие скрытые личностные вопросы и стать психологически сильнее.

«Вечер. Накрапывает мелкий осенний дождь, точно просеянный сквозь тонкое сито. По дороге медленно двигаются обозы. Бедные лошади вязнут в липкой глине и едва тащат тяжело нагруженные телеги…»

«Протас Жолтиков человек был сердитый. Его понурое лицо с ввалившимися щеками и глазами, сердито и настойчиво устремленными на вас, носило на себе вечные следы желчного раздражения. Говорил он самые любезные вещи с видом крайнего недовольства и, объясняясь вам в своей дружбе, метал на вас самые враждебные взоры…»

«Всю дорогу от вокзала до Бурунчей Оссовский находился в состоянии крайнего угнетения. Знакомые когда-то места, покинутые несколько лет тому назад и теперь снова развертывавшие перед ним свой грустный пейзаж, сильно изменились за это время, застроились, раскинули к реке и лесу новые улицы, еще полные щеп и кирпичей от наскоро возведенных построек. Здесь, так же как и в его постаревшей, истрепанной душе, хозяйничало время, тщательно разрушая мелкие, милые подробности прошлого – старые домики, нелепо выкрашенные заборы, покосившийся фонарь – все, что сразу охватывает человека трепетом забытых волнений, нежностью к прошедшему и безнадежным, мучительным желанием помолодеть на несколько лет…»